Якось ми натрапили на зібрані до купки універсальні рекомендації щодо оздоблення лакофарбовими матеріалами. Фахівці проаналізували практику роботи меблярів і вивели такий собі кодекс застережень, як уникати найбільш поширених технологічних помилок у процесі роботи з лакофарбовими матеріалами. Раді будемо, як вони стануть корисними й іншим меблярам, звичайно ж, з доповненнями із власного досвіду.

Напевно, найбільшою й найповторюванішою помилкою виробників меблів є придбання лакофарбових матеріалів (ЛФМ), а не придбання систем, тобто технологій обробки певними ЛФМ. При цьому доводиться самим додумувати або розробляти власні методи й технології опорядження, не маючи уявлення про можливі результати такої самодіяльності. А дистриб’ютор виробника ЛФМ зазвичай не цікавиться можливими наслідками неправильного застосування проданих ним товарів, дбаючи тільки про власні короткострокові інтереси.

Єдиний вихід – письмова гарантія на ЛФМ, однак жоден виробник не ризикне дати гарантію на покриття світлих порід дерева лаком без УФ-фільтра або на стільці, оброблені однокомпонентним ЛФМ. Письмова гарантія на цикл обробки є незаперечним доказом в конфліктній ситуації і зазвичай дає змогу покривати збитки, що виникли в результаті рекламацій.

Абсурд? Ні! На Заході жоден виробник меблів, що поважає себе, не купить ЛФМ без письмової гарантії на покриття. При цьому відомі випадки великих штрафів і навіть банкрутства відомих фірм, які змушені компенсувати своєму клієнту кошти, витрачені ним на переробку продукції через брак її лакофарбової обробки.

Треба враховувати той факт, що 99% зовнішнього вигляду виробу залежить від опорядження, витрати на яке рідко перевищують один відсоток ціни меблів. Висновок: ризик, пов’язаний з неправильним підбором або невиправданою економією ЛФМ, непорівнянний із витратами на рекламації!

Отже, які основні моменти, на котрі слід зважати при фарбуванні меблів?

Температурний режим

Різниця температур у системі «заготовка – шар ЛФМ при нанесенні (зокрема й між грунтом і лаком) – навколишнє повітря у фарбувальній» – це та «дрібниця», яка може стати причиною таких «сюрпризів», як відшаровування ЛФМ, тріщини, білясті плями, морщення.

Передумови виникнення таких дефектів:

а) температура у фарбувальному приміщенні нижча ніж 16ºС;

б) ЛФМ, який зберігали при низькій температурі (в неопалювальному складі), був переміщений у теплий опоряджувальний цех, але використаний без попереднього нагрівання до температури повітря в цеху;

в) підготовлені для обробки заготовки були переміщені з холодного приміщення і пофарбовані без прогрівання до температури повітря в цеху.

Дотримання відповідних температурних режимів особливо важливе при обробці плівки ПВХ. Низькі температури можуть спричинити відставання лакофарбового шару, причому це може статися навіть через кілька місяців після нанесення лаку.

Важливим також є дотримання всіх параметрів при фарбуванні скла низькотемпературним способом. Адгезія може зникнути навіть через кілька місяців через різницю температур між заготовкою та ЛФМ під час обробки.

Деякі ЛФМ потребують спеціального температурного режиму транспортування та зберігання. Недотримання цих вимог може призвести до непередбачуваних наслідків.

Треба підкреслити, що низькі температури погано впливають не тільки на водорозчинні матеріали. Деякі високотехнологічні поліуретанові, поліефірні, акрилові ЛФМ також можуть псуватися при транспортуванні та складуванні взимку.

Час сушіння

Скорочення часу сушіння, звичайно, підвищить продуктивність роботи дільниці фарбування, але водночас спричинить «букет» проблем і рекламацій:

а) грунт не досягне відповідної твердості й потребує перешліфовання кутів і крайок;

б) при витиранні патини з плівки ПВХ недосушений грунт (праймер) почне стиратися навіть із плоских поверхонь. Це – важковиявлювана помилка, котра може призвести до великих проблем у вигляді відсутності адгезії поверхневого лаку й елемента з плівкою ПВХ;

в) при витиранні патини недосушений грунт вступає в реакцію з патиною, у результаті чого патина погано стирається або виникає ефект «брудної поверхні», отже, бажаного декорування не буде;

г) при закритопористих циклах обробки дуже швидке шліфування заготовок зумовить виявлення пор деревини. Ефект відкритих пор з’являється не відразу, а протягом 14 днів після обробки;

(Перераховані дефекти з’являються через усадки смоли в лаку. Адже приблизно через дві години після нанесення грунти вже настільки тверді, що не забивають шліфшкурки. Однак стовідсотково поліуретановий лак (не модифікований НЦ або ЛФМ кислотного затвердіння) повністю твердіє протягом 14 днів. У результаті, якщо поверхня вишліфована через дві години й полакована протягом наступних чотирьох годин, то протягом години вона буде гладкою, а потім знову проявляться пори й дефекти деревини.)

д) при високоглянцевій обробці MDF можливий ефект «целюліту» через недостатню просушеність грунту, а точніше через фарбування по грунту, який не пройшов процесу повної полімеризації;

є) при облицюванні непросушеної деталі плівкою може статися склеювання плівки з лакофарбовим шаром (розчинник, який все ще випаровується з обробленої заготовки, розчиняє плівку, котра стає м’якою й клейкою). Після висихання лаку настає процес його затвердіння. За занадто швидкого обгортання плівкою можлива механічна деформація лакофарбового шару.

Уникнення методів доморощених «фахівців»

1. Заміна розчинників на значно дешевші зі схожим хімічним складом.

На ринку можна знайти розчинники, вартість яких навіть нижча за ціну сировини для їхнього виробництва. Трапляється таке, коли розчинники виробляють з речовин, що попередньо використовували для інших потрб, наприклад, з ацетону, яким промивали хімічне обладнання тощо.

Для домашнього використання, наприклад, знежирення поверхні перед покриттям олійною фарбою плота, такий розчинник годиться. А для високотехнологічних ЛФМ така речовина є руйнівною. При потраплянні в лак побічних добавок із таких матеріалів дефектів при опорядженні меблів не уникнути.

2. Заміна шліфувальних матеріалів без урахування зміни їхніх характеристик.

При витирання патини з плівки ПВХ грунт (праймер) буде стиратися навіть з плоских поверхонь, що унеможливить адгезію поверхневого лаку і елемента з плівкою ПВХ.

3. Приготування робочої суміші ЛФМ на весь робочий день і додавання в міру загустіння суміші розчинників.

Дуже важливо не перевищувати часу «життя суміші» і при великих партіях приготовленого ЛФМ слід використовувати розчинники, що повільно випаровуються, не забуваючи при цьому й про те, що повільно леткі розчинники потребують тривалішого часу просушування. В іншому випадку поява дефектів не забариться. Те саме станеться і при використанні наступного дня невикористаної суміші й при змішуванні її із свіжоприготовленою.

4. Використання як грунт під поліуретановий (ПУР) лак матеріалів на нітроцелюлозній (НЦ) основі заради здешевлення.

НЦ-матеріал не має практично жодної хімічної стійкості. При нанесенні на нітроцелюлозну основу (грунт) поліуретанового лаку відбудеться часткове розчинення нітроцелюлозного шару й змішування його з поліуретановим лаком. У результаті матимете лакофарбовий шар із важко прогнозованими властивостями. Значно безпечніше навпаки: на ПУР- матеріал, що вже висох, нанести НЦ-шар – він не розчинить поліуретан, покриття буде  значно товстішим, бо поліуретан не так «провалюється» в пори. Але який сенс? Адже жоден НЦ-лак не забезпечить тієї стійкості, яку гарантує поліуретан.

5. Неточне приготування робочої суміші.

Недостатнє розмішування суміші спричиняє зміну ступеня глянцю та інших властивостей продукту. Занадто велика кількість затверджувача (каталізатора) спричинить розтріскування лакофарбового шару, занадто мала –  зумовлює «морщення» та зниження твердості лакофарбового шару.

6. Змішування лаку з невідповідним затверджувачем (каталізатором).

Треба мати на увазі: більшість добавок, що визначають такі властивості лаку, як стійкість до ультрафіолетового випромінювання, твердість, еластичність, покривність тощо, містяться якраз у каталізаторі. Тому виробник рекомендує конкретні затверджувачі для конкретних базових продуктів (лаків, грунтів). Інакше можуть виникнути проблеми.

Інші «дрібниці»

Потрібно вкрай уважно ставиться до вибору ЛФМ при обробці світлої деревини (плівки ПВХ), аби через рік-два, наприклад, біла спальня не перетворилася на жовту. Така неуважність, а подеколи намагання горе-фахівців спростити процес опорядження, довела деяких меблярів до банкрутства за витрати на рекламації.

Останнім часом зростає популярність водорозчинних ЛФМ, які тепер використовують навіть там, де необхідні підвищені експлуатаційного властивості: при обробці кухонних фасадів, підлокітників крісел, міжкімнатних дверей, тобто виробів та їхніх елементів, з якими людина постійно фізично контактує. Втім, незважаючи на суттєві переваги однокомпонентних водорозчинних матеріалів, їхнім найбільшим недоліком є мінімальна хімічна стійкість. Такі ЛФМ при контакті з людським потом просто зникають під час експлуатації меблів. Через годину на ідеально опоряджених виробах з’являються нефарбовані плями. Тому однокомпонентні водорозчинні лакофарбові матеріали – це чудове рішення для екстер’єрного опорядження, що не передбачає контакту з руками користувача і мийними засобами.

Ще раз хочемо підкреслити, що все це стосується тільки однокомпонентних водорозчинних лакофарбових матеріалів конвективного сушіння. Не слід їх плутати з дво- і більше компонентними або й однокомпонентними ЛФМ, але призначеним для УФ-сушіння.

Будемо вдячні, якщо оцінюватимете наші публікації

[Голосів: 0 Оцінка: 0]